Сторінка психолога
Методичні рекомендації батькам та педагогам для створення позитивного психологічного клімату в ДНЗ та сім’ї
Якими діти народжуються –
ні від кого не залежить, але в наших силах
зробити їх хорошими
через правильне виховання.
Плутарх
Рекомендації батькам гіперактивних дітей
- У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи . Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах .
- Уникайте повторень слів «ні» і «не можна» .
- Говоріть стримано,спокійно і м’яко .
- Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
- Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
- Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.
- Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийому їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові .
- Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах,на ринках,у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.
- Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером . Уникайте неспокійних, гучних приятелів . Оберігайте дитину від стомлення, оскільки воно призводить до зниження самоконтролю і наростання гіперактивності. Давайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію . Корисна щоденна фізична активність на свіжому повітрі :тривалі прогулянки,біг,спортивні заняття.
Рекомендації батькам тривожних дітей
- Постійно підбадьорюйте, заохочуйте, демонструйте впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях.
- Виховуйте правильне ставлення до результатів своєї діяльності, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності.
- Формуйте правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей.
- Розширюйте і збагачуйте навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивайте адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей.
- Щоб перебороти скутість, допомагайте дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ.
Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі виховуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан, яким уже не можна керувати. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так,щоб не принизити дитину,не звинуватити,а просто виявити своє незадоволення.
Рекомендації батькам агресивних дітей
- Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
- Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
- Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.
- Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.
Що у наших дітей може викликати
агресивні почуття і дії наших дітей
- Накази, команди
«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»
У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.
- Попередження, застереження, погрози
«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»
Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.
- Мораль, повчання, проповіді
«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».
Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом.
Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.
- Постійні поради, намагання все вирішити за дитину
«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».
Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».
Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.
Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.
Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.
- Докази, нотації, лекції
«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…».
Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.
Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?
- Обзивання, висміювання
«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»
Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».
7. Випитування, розслідування, здогадування
«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?
і справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту.
Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.
8.Співчуття на словах, умовляння
Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально.6 Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.
9. Ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами»
Поради батькам щодо профілактики дитячих страхів
Дорослі мають приділяти такій дитині особливу увагу. Слід пам’ятати правила:
- Доручення для тривожної дитини мають відповідати віку. Складні завдання прирікають маленьку дитину на неуспіх, зниження самооцінки.
- Підтримуйте її, говоріть про її впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання
- Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важливі оптимістичні прогнози на завтра.
- Не припускайте ситуацій змагання, публічного виступу дитини.
- Дуже ефективні вправи на реалізацію, психогімнастика.
- Зменшити або усунути тривожність і страхи у дошкільників можна за допомогою:малювання, лялькового, настійного театру, ігрової терапії, музикотерапії, фізичних вправ, етюдів, читання художньої літератури.
Сім помилок батьків
(пам’ятка для батьків)
Побутові погрози.
«Як не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів», «Роби так, як ясказала. Не став зайвих запитань, бо не дозволю гуляти на вулиці».
Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина, запевняємо вас, сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.
Авторитарні накаизи. .
«Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися», «Я тобі забороняю товаришувати з…», «Я – мати, тожкраще знаю, що для тебе добре, а що - ні».
Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собідитину. Це призводить до порушення в родинні атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: «Ось виросту, побачимо, хто сильніший».
Критика «Глухого кута».
«Ти абсолютно не привчений працювати», «Ти такий лінивий, як твій батько», «Вчу тебе, вчу і все марно».
Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодноїнадії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї. Результат? Дитина почувається позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, неговіркою.
Образливі прізвиська.
«Ти поводишся як впертий віслюк», «І в кого ти такий вдався?».
Образливі прізвиська занижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.
Невмотивований допит.
«Ну то скільки часу у тебе на це пішло?», «І чого це ти так запізнився», «І чим це ти так довго займаєшся?».
Іноді батьки приділяють надто багато уваги з’ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Малюк розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з’явитися стійкий страх перед дорослим, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.
Безапеляційні твердження.
«Ти так робиш мені на зло», «Ти просто жадібний, я все зрозуміла»,«Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш».
Такі твердження надзвичайно болючі для малюка і руйнівні для його психічного здоров’я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.
Несвоєчасні поради.
«Якби ти зробила так, як я тобі радила, нічого б не сталося», «Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок».
Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим - ні горем, ні радістю.
Радимо батькам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній атмосфері, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими для батьків.
